Усний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням 11 клас

Тема: Усний переказ тексту публіцистичного стилю

із творчим завданням

Мета: удосконалювати вміння  сприймати текст, відтворювати його зміст із дотриманням характерних особливостей заданого стилю та вжитих у вихідному тексті типів мовлення; удосконалювати текстотворчі вміння; розвивати мислення та усне мовлення, збагачувати та уточнювати словниковий запас, розвивати пам'ять, удосконалювати орфоепічні навички та інтонаційну вправність.

Обладнання: текст для переказу.

ХІД УРОКУ

І.       Повідомлення мети і завдань уроку.

ІІ.      Підготовка до роботи над переказом.

◊        Читання тексту вчителем або учнями.

МИ Є НАРОД

◊        З’ясування лексичного значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.

◊        Визначення теми та головної думки тексту.

◊        Визначення стилю тексту. З’ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.

◊        Самостійне складання плану тексту. Складання плану творчого завдання (2 – 3 пункти додається до плану переказу).

◊        Повторне читання вчителем тексту.

ІІІ.    Усний переказ тексту. Виконання творчого завдання.

ІV.    Підведення підсумків уроку.

V.      Домашнє завдання.

         Повторити § 12.

МИ Є НАРОД

         Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі

навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.

         І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.

         Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо  дозволяючи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти «ворогам народу». Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудріших, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.

         То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.

         Уроки історії необхідно пам’ятати й роботи висновки. Від летаргічного сну ми пробудилися, здобувши незалежність, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що  таки є народом!

         Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На  кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі ми, такі різні,  стали єдиними в прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.

         Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».

         Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди  і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.

         Ми маємо головне історичне завоювання – незалежність.

(430 слів)                                                                               (За О. Глушком)

·        Пояснити лексичне значення слів інтелект (здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів), манкурт (людина, позбавлена пам»яті про свій рід, народ; перен. відступник, зрадник), зомбований (такий, що беззастережно й сліпо підкоряється волі людей, що чинять на нього вплив) та виразів ставати під прапори; вийти на стовпову дорогу; фіксувати на скрижалях історії; випростатися на повний зріст; вірус меншовартості.

·        Дібрати синоніми до слів  тиран, наруга, реалізувати, демонструвати.

·        Скласти план тексту.

О р і є н т о в н и й  п л а н

І. Коли ми були народом.

1. Ставали під козацькі прапори.

2. Підносилися до рівня європейського народу в філософії Г.Сковороди й поезії Т.Шевченка, Франка, Лисенка.

3. Демонстрували інтелект у відкриттях учених.

ІІ. Коли ми не були народом.

1.     Сплачували завойовникам данину.

2.     Терпіли наругу над вірою й культурою.

3.     Оспівували чужих вождів і власних манкуртів.

ІІІ. На скрижалях історії фіксується все.

1.     Усвідомлюючи себе народом, ми здобували перемоги.

2.     Прирікаючи себе на голодну смерть, ставали сірою масою.

3.     Найкращих знищували з благословення натовпу.

ІV. Ми ставали Хохляндією.

V.  Ми здобули незалежність.

VІ.  Доля Вітчизни в наших руках.

Записати на дошці: підносилися до рівня  великого європейського народу; наші вчені: Володимир Вернадський, Микола Кибальчич, Віктор Глушков.

Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про те, яким чином  Українська Незалежність впливає на долю молоді.