Конспект уроку «ШІСТДЕСЯТНИЦТВО» ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ Й СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО - «ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ». «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...», «Я...»

Урок №

Дата:

«ШІСТДЕСЯТНИЦТВО» ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ

Й СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО -

«ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ».

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...», «Я...»

Мета:               розкрити зв’язок українського дисидентського руху

з явищем «шістдесятництва», дати загальну харак­теристику творчості поетів-шістдесятників; погли­бити знання учнів про життєвий і творчий шлях В. Симоненка, охарактеризувати стильові особли­вості його поезії; розвивати вміння аналізувати твори й робити висновки, дискутувати; формувати патріотичні почуття, толерантність.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети шістдесятників, В. Симоненка, міні-вис- тавка творів поета, план аналізу поетичних творів, епіграфи.

Василь був у всьому красивою, чистою людиною, правдолюбцем, безкомпромісним до лицемірів, ницих і убогих духом підлабузників

Ілля Бердник

Витязь молодої української поезії

Олесь Гончар

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I.   Організаційний момент

II.     Оголошення теми, завдань уроку

Сьогодні на уроці розглянемо явище «шістдесятництва» та проаналізуємо творчість нової генерації національної інтеліген­ції, яка ввійшла в культуру (мистецтво, літературу) та політику в другій половині 1950-х рр.— у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» й найповніше себе творчо виявила на початку та в се­редині 1960-х рр.

До поетів-шістдесятників належав Василь Симоненко — «ви­тязь молодої української поезії», з життям і творчістю якого озна­йомимося детальніше.

(Учні записують тему уроку.)

III.  Перевірка домашнього завдання

1.   Фронтальне опитування

-      Хто такі шістдесятники?

-      Назвіть представників шістдесятництва.

-      Чиму почались арешти?

-      Які три шляхи вибору у них були?

-      Хто такі постшістдесятники?

-      Поети-емігранти якої групи проявляли себе найактивніше?

-      Розкажіть про українську «химерну прозу».

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1.     Лекція вчителя

(учні конспектують пропонований матеріал)

«Шістдесятництво» й «шістдесятники»

«Шістдесяті роки — це час, коли злетів у космос Ю. Гагарін, коли люди починають засвоювати не лише висоти всесвіту, а й глибини люд­ської душі, це час, коли було надруковане 26-томне видання «Історія міст і сіл України», це час, коли у літературі почнуть відкривати іме­на письменників, які були штучно вилучені з літературного процесу (М. Хвильовий, Г. Косинка, Б.-І. Антонич, М. Куліш, В. Підмогильний), це час, коли на літературному схилі засяють імена: М. Вінграновський, В.  Симоненко,

І. Драч, Ю. Щербак, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Шев­чук, В. Стус, М. Сом... Шістдесяті роки — це час, коли з’являться дру­ком романи “Людина і зброя”, “Собор” О. Гончара, “Правда і кривда” М. Стельмаха, це час, коли С. Параджанов і Ю. Іллєнко розпочнуть знімати фільм “Тіні забутих предків”.

Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдо­взі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці:

поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінгранов- ський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець);

прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Івани- чук, Н. Бічуя);

майстри художнього перекладу (зі старших — М. Лукаш, Г. Кочур, з молодших — А. Перепадя й А. Содомора);

літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська);

малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська, В. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук);

кіномитці й театральні діячі (режи­сери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук);

композитори (В. Сильвестров, Л. Грабовський, Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк);

публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, JI. Лук’яненко,

В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевська) та багато інших.

Явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно- естетичними вподобаннями. Тут є й модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус).

2.     Ознайомлення з біографією письменника

 «Жити спішити треба, кохати спішити треба». Про що свід­чать ці слова Василя Симоненка — про велику любов до земного життя чи про передчуття невблаганності долі, що відміряла йому такий короткий шлях у житті? Адже поет прожив лише 28 років, залишивши по собі неповторно високу лірику.

1.Перегляд навчального відеофільму «В. Симоненко» («Гра долі»)

2.Виступ учнів із доповіддю про життєвий і творчий шлях В. Симоненка

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зрос­тав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати тяжко працю­вала, заробляючи на шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати Та був іще сивий дід,—

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід,—

так згадував майбутній поет у поезії «З дитинства».

Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого внука. їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого корот­кого життя. Може й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповідання «Дума про діда».

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів, «як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало»,— згадує письмен­ник в оповіданні «Дума про діда».

1952 р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю. Муш- кетик, В. Шевчук, Т. Коломієць.

Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особис­тості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетяр­ського досвіду, практики журналістської роботи, В. Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.

У роки навчання продовжує писати, але з друком своїх тво­рів не поспішає.

По закінченні університету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім — у «Молоді Черкащини», власним кореспонден­том «Робітничої газети». Як журналіст, він сміливо вторгався в різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Як відомо, напровесні I960 р. в Києві, з волі пробудженого «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна гро­мадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, у літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками. Хоча на той час Симо­ненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іва­ном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Свер- стюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робіт­ничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровес­ників жагу до національного відродження.

Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речо­вих доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написа­ний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимо­гою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Смерть дватцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита туманом загадок, легенд, міщанських пліток.

Навколо причин смерті В. Симоненка ходило чимало чуток. Пізніше В. Онойко згадував, що після звістки про затримання Симоненка за ним дозволили приїхати тільки після того, як у справу втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Василь «сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:

—   Ось, подивіться...

Ми жахнулися: усі руки були в синцях.

—   А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш».

Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 р.— він помирає.

Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і зали­шилося повідомлення про рак.

Після смерті в 1964 р. вийшла друга збірка поезій «Земне тяжіння». У 1965 р. вийшла збірка його новел «Вино з троянд». Через три роки по смерті вийшли «Поезії», де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім — мовчанка, наче й не було В. Симоненка і його творчості.

Тільки у 1981 р. вийшла збірка «Лебеді материнства», а в 1984 р. ще одна збірка «Поезії», яку видали друзі поета. У другій половині 1980 — на початку 1990 рр. у журналах опу­бліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії.

Ось як писали про поета його сучасники.

«Не якимись формальними новаціями вразив Симоненко нас, не умільським мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуття, інтелектуальною наповненістю, щирим юнацьким поривом, що властиві його найкращим поезіям». (О. Гончар)

«Несправедливо замовчувати не лише творчість цього поета, який був і є народною совістю в українській літературі, але також і його тра­гічну долю.

Він був образом свого часу. А час вимагав не виховної, дидак­тичної літератури, а перетворюючої, діяльної, такої, яка б переробляла свідомість, творила нові, ціннісні орієнтації». (М. Жулинський, літера­турознавець)

«Симоненко вразив читача не запаморочливими, формалістични­ми новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям». (О. Мусієнко, літературознавець)

«І все-таки, мабуть, новаторство — це саме та якість, котрою по­значена поезія В. Симоненка. Виявляється воно не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, засобів образотворення, тропіки, а в самому змісті творів, у широкому, непідробному інтересі до внутрішнього світу так званої простої людини, в проникненні в її багатий внутрішній світ, у розумінні і художньому відтворенні її людської гідності, самоповаги, в розумінні неповторності кожної особистості, праві її на пошану, любов, на звичайне людське щастя за життя — та на добру пам’ять, коли вона піде з нього». (В. Неділько, літературознавець)

«Василь Симоненко писав афористично. Він ніби готував свої ряд­ки для бронзових або гранітних літер. Він, здається, вимагав од поезії не лише нових відкриттів світу, а й створення моральних, політичних, загальнолюдських обов’язків і прав, які мають у майбутньому суспіль­стві заступити юридичні закони». (Д. Павличко)

Аналіз творчості

У творчому доробку В. Симоненка і громадянська лірика, й ін-тимна, багато творів сатиричного спрямування. Є вірші для дітей (при-гадайте «Цар Плаксій і Лоскотон»).

2.   Теорія літератури. Віршові розміри (повторення)

Віршовий розмір або метр (грец. metron — міра) — пошире­ний у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особ­ливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршо­вого твору, власне — міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний роз­мір тощо).

Ямб — двоскладовий віршований розмір з наголосом на дру­гому складі (и—).

Хорей — двоскладовий віршований розмір з наголосом на пер­шому складі (—и).

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі (-ии).

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголошених — у стопі (и—и).

Анапест — віршований розмір з трьох складів із наголосом на останньому (ии—).

Пірихій — допоміжна стопа, що складається з двох коротких складів, може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вжива­ється й на визначення віршового розміру не впливає (ии).

3.   Робота в парах

І група аналізує «Задивляюсь у твої зіниці...»,

II група — вірш «Я...».

Орієнтовний план аналізу поетичних творів

1.  Вид поезії.

2.  Тема твору.

3.  Філософічність, психологізм поезії.

4.  Ліричний герой. Хто він і який?

5.  Який образ є внутрішнім стрижнем твору?

6.  Чи є в поезії символи? їх зміст і значення.

7.  Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

8.  Віршовий розмір, особливості рими.

9.  Своєрідність художньої форми, художня деталь.

10.   Яке почуття домінує у вірші (сповідь, сум, щирість...)?

11.   Як досягає автор динаміки образу?

12.  Авторська оцінка зображуваного.

13.   Цілісність твору. Провідна його думка.

14.   Духовно-естетична цінність поезії.

Матеріал для вчителя

У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці...», «О земле з переораним чолом...», «Земле рідна» та ін.). Національна само­свідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого — то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.

2.Аналіз поезії В. Симоненка "Задивляюсь у твої зіниці"
тема: звеличення рідної землі, її історії.
ідея: звернення до земляків - любити рідну землю і дбати про її майбутнє
жанр: патріотична лірика
віршований розмір: шестистопний ямб
художні засоби:
-епітети:червоні блискавиці, мама, горда і вродлива,святе синівське право,
-метафори:пливе за роком рік,перли в душі сію,мовчать Америки й Росії, дні занадто куці та малі,чорти живуть на небі,
-порівняння:зіниці, голубі, тривожні, ніби рань.
-звертання: Україно! недруги лукаві! друзі, нене.
-образи-символи: мати, чорти.
-гіпербола: битви споконвічний грюк.
-риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?

1).Виразне читання поезії В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...».

2) Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

—      У якій стильовій манері написаний вірш? (Традиційній реа-лістичній.)

—      Які два види лексики вживає автор у поезії, з якою метою? (Пафосну, патетичну та просторічну, аж до лайливої; очевидно, для більшого емоційного впливу, контрасту та протиставлення; лексику аб-страктну — «революції, бунти, повстання» та конкретну — «без лобів їх, без очей і рук».)

—      Яким постає ліричний герой цієї поезії? (Людиною з активною громадянською позицією, гарячим патріотом своєї батьківщини, якою пишається до самозабуття.)

Z Коментар учителя.

Починається вірш В. Симоненка рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, котрою пишається, заради якої творить. Гордо і відверто заявляє поет, що батьківщина для нього — найважливіша, хоч і говорить він про це рідко через напружений сучасний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але  йому потрібні й друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверне­ного до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі.

3.  Аналіз вірша Василя Симоненка "Я..." 

Тема: Заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.
Iдея: Довести читачевi, що кожна людина неповторна. Ідея людської гідності, гордості за того, "що ти - людина", доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності".
Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповажага. Через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.
художні засоби

 — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.»

Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»
Афористичний висновок вірша "Я..." можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

1). Виразне читання поезії В. Симоненка «Я...».

2). Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

—      З яким твором поета перегукується цей вірш? («Ти знаєш, що ти — людина?».)

—      Які рядки ви б назвали «крилатими», афористичними, близь¬кими до основної думки, твору? (Ми — не безліч стандартних «я» / А без¬ліч всесвітів різних; І тільки тих поважають мільйони,/Хто поважає мільйони «я».)

—      Виділіть фразеологізми, вжиті в поезії, визначте їхню роль у творі. (Уявляти пупом, ладен розіпнути, не стати навколішки — автор досягає образності, емоційності вислову, навіть різкості, щоб пе¬редати почуття гніву, осуду, презирства.)

3) Коментар учителя.

Вірш В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих по¬важають мільйони, хто поважає мільйони “я”».

ВІРШ «Я...»

Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не без­ліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчи­тися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я». Людина — це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».

4.Поетичний практикум.

u u 1 — u I — u I — u — u u u 1 — u I — u I — u — — u — u — u u u — u — u — u — u u u —

Визначте віршові розміри поезій В. Симоненка.

За|див|ля|юсь|, у| тво|і| зі|ни|ці|

u u — u — u — u — u

Го|лу|бі|, три|вбж|ні|, ні|би| рань|.

uu — u — u — u —

Кре|шуть| з них| чер|во|ні| блис|ка|ви|ці|

—                  u — u — u u u — u Ре|во|лю |цій|, бун|тів| i| пов|стань|.

—     u — u — u uu —

— u u — uu — u | — -u |u — u u — uu — u u u— — u u — uu — u u — u — u u — uu — u | —

Відповідь: П'ятистопний хорей із жіночою та чоловічою перехресною римою.

Ми| — це| на|рб|ду| од|віч|не| ло|но|,

—             u u—uu — uuu

Мй| — о|ке|ан|на| все|люд|ська| сім|’я|.

uu—u u — u u —

l| тіль|ки| тих| по|ва|жа|ють| міль|йо|ни|,

-  u u — uu — u u — u

Xto| по|ва|жа|є| міль|о|ни| «я»|.

—         u u — u u— u —

Відповідь: За основним чергуванням — дактиль; у залежності від логічного наголосу та вико­навського завдання, у першому й останньому рядках можливий інший поділ на строфи—дактиль з хореєм або дактиль з усіченою стопою. Рима перехресна

V.     Підбиття підсумків уроку

1.      Інтерактивна вправа «Мікрофон».

—          Найбільше мені запам’яталася думка (сподобалися рядки з поезії)...

—          Найбільше мені сподобалися рядки з поезії...

У яких же «гріхах» можна було звинувачувати людину, поета, який помер у 28-річному віці й створив книгу дивовижно чистої лірики, що гідна стати здобутком української класики? Хіба що в пронизливій любові до людини, до свого народу, до України, якій у всі часи належатиме творчість її вірного сина як неоці­ненний духовний скарб.

 «...Гніву і ненависті тільки вистачає лише для того, щоб зруй­нувати щось. Але ненависть не може будувати. Перетворює, онов­лює і заквітчує землю тільки любов — любов до рідної землі, до людей, до праці» (Б. Симоненко).

VI.     Оголошення результатів

навчальної діяльності школярів

VII.     Домашнє завдання

1.  Опрацювати матеріал конспекту.

Вивчити напам’ять одну з поезій В. Симоненка (на вибір).