Педагогічні аспекти літературно-художньої спадщини А. С. Макаренка

       Творча спадщина жодного педагога радянського періоду не викликала і не викликає в наш час таких суперечливих, навіть полярно протилежних трактувань і оцінок, як це сталося з педагогічним доробком Антона Семеновича Макаренка. Але ніхто не заперечує, що він був талановитим педагогом, методистом, організатором перевиховання дітей-правопорушників.

       В Україні й за кодоном А. С. Макаренка сприймають не лише як видатного педагога, а й як видатного майстра художнього слова.

       З дитинства проявлялося його художнє обдарування, він багато читав вітчизняної і світової літератури, його вирізняли висока культура й інтелігентність.

          Намір стати письменником з'явився у А.Макаренка в ранній молодості. Перше оповідання "Дурний день" автобіографічного характеру  він написав під час навчання в інституті, але воно не було опубліковане. Також у ці роки увійшов до групи студентів, які видавали журнал "Інститутська щілина", у якому висміювалися недоліки в житті інституту.

         Паралельно з напруженою роботою в комуні на початку 30-х років

А. С. Макаренко починає публікувати свої перші літературно-педагогічні твори. У становленні Макаренка-письменника велика роль належить М. Горькому, який запропонував йому написати книжку про його виховні досліди, про погляди на етику людини соціалістичного майбуття.
          Так у 1930 р., у Харкові вийшла друком перша невелика книжка “На велетенському фронті”. Першу книгу про комуну ім. Ф. Е. Дзержинського А. С. Макаренко написав у1932 р. Цю повість “Марш 30-го року” високо оцінив О. М. Горький. У тому ж році створено п’єсу “Мажор”.

         Творчість А.Макаренка була високо оцінена сучасниками, доказом чого стало прийняття педагога в червні 1934 р. до Спілки радянських письменників.

         З 1925 року він працював над "Педагогічною поемою", яка стала поемою його життя, чимось святим для нього. Першу частину "Педагогічної поеми" А. С. Макаренко написав у 1927 р. за два місяці, незважаючи на важкі умови роботи в колонії. Це найвагоміша праця Антона Семеновича, у ній з документальною точністю відображена різнобічна діяльність нового навчально-виховного закладу, показано, як у незвичайних умовах розвивалася нова методика виховання дітей і молоді. Над цією книгою письменник працював 10 років (1925—1935 рр.)  У міру написання роману він зрозумів, що його головний герой — колектив. Книга А. С. Макаренка являє собою середнє явище між романом і епопеєю — поемою, пройнятою пафосом любові до людини, віри в творчі сили колективу, життєствердженням. Опублікована книга була з допомогою М. Горького частинами, а повністю — лише в 1937 р. У 1935 р. "Педагогічна поема" вийшла українською мовою.  Цій книзі судилося безсмертя.

          Літературна діяльність захопила Антона Семеновича, хоча ще певний час він поєднував її з педагогічною. У липні 1935 р. його призначили помічником начальника трудових колоній Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР, і він переїхав до Києва. Під час листування з М. Горьким педагог висловлює пристрасне бажання присвятити себе літературі і оселитися в Москві. Він просить звільнити його від адміністративно-педагогічної роботи. Проте нарком внутрішніх справ України В. А. Балицький, високо цінуючи його, як організатора дитячих установ, не одразу погоджується на це.

          Нарешті, наприкінці січня 1937 р. Антон Семенович переїздить до Москви й цілком віддається письменництву та громадсько-педагогічній діяльності. Він зустрічається з учителями, ділиться з ними своїм досвідом, читає цикл лекцій на радіо.

         Ще у березні 1932 р. А. С. Макаренко написав повість "ФД—1", але ця книга не була опублікована, її матеріал частково використано при роботі над художньо-педагогічною повістю про життя комуни ім. Ф. Е. Дзержинського “Прапори на баштах”, яка вперше побачила світ у 1938 р. Повість також автобіографічна. Основна її тема — боротьба дитячого колективу за людину, за культуру, за нове життя і одночасно за нову культуру виховання. Якщо в "Педагогічній поемі" відображено людину в колективі, боротьбу людини з собою, боротьбу колективу за свою цінність, за своє обличчя, і боротьбу досить напружену, то в "Прапорах на баштах" показано внутрішній рух прекрасного колективу, у якому пощасливилося працювати автору, який показує, що щастя цього колективу в боротьбі більш витонченій, у русі внутрішніх людських сил.

         Багато уваги Антон Семенович приділяв написанню сценаріїв для "Союздитфільму". У кіносценарії "Справжній характер" показано школу ФЗУ, технічну творчість учнів — удосконалення електричного вимикача комунаром І.Ткачуком, а також те, як формуються і вдосконалюються характери дітей. Сценарій "Відрядження" написаний А. С. Макаренком у 1939 р., він присвятив робітничій молоді, але кінофільми за обома сценаріями не були поставлені.

           А. Макаренко вважав літературу розвідником майбутнього, він називав її органом художнього зору, пропонував створення громадської творчої лабораторії для письменників, у якій би шліфувалися тематика і техніка літераторів. 25 квітня 1938 р. А. С. Макаренко у Великій аудиторії Державного політехнічного музею в Москві прочитав лекцію на тему "Художня література про виховання безпритульних дітей".

         У 1937 р. Антон Семенович опублікував цікаву з точки зору літературознавства, соціології, психології і педагогіки статтю "Щастя". Головна думка її полягає в тому, що художня література фактично не писала про щастя, а була своєрідною бухгалтерією людського горя. Він висловлює думку, що тема щастя повинна зайняти гідне місце в літературі.

           Педагогічне для А. С. Макаренка було завжди естетичним. К.Чуковський у своїх спогадах писав, що після того, як А.Макаренко став письменником, у ньому не вмирав педагог, бо про дітей він міг говорити до ранку. Він був педагогом від природи, за покликанням, за пристрасно. Сам він говорив, що коли писав "Педагогічну поему", то менш за все відчував себе письменником, а був все-таки педагогом. У ньому справді органічно поєднувався великий педагог і талановитий письменник педагогічного профілю.
            Творчий шлях Антона Семеновича Макаренка є одним із повчальних прикладів служіння педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою любов’ю до дітей, відданістю ідеалам.

           Антон Семенович Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написавши понад 150 творів (романів, повістей, сценарій, науково-педагогічних статей). За його творами зняті художні фільми.

            Педагогічний досвід Макаренка і сьогодні аналізують і вивчають як в Україні, так і у всьому світі.